Публiкацiї
Чалий: маємо катастрофічну делегітимізацію влади

Чалий: маємо катастрофічну делегітимізацію влади

Заступник генерального директора з міжнародних питань Центру Разумкова Валерій Чалий виступив на підсумковому засіданні Стратегічного дискусійного клубу на тему: «Пост-Вільнюс: діагностика національної (не)безпеки».

Захід проводився 16 грудня Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

Нижче публікуємо текст виступу пана Чалого.

Вже на початку осені були очевидні три ключові загрози для безпеки України. По-перше, поширення корупції в органах державної влади, зрощення бізнесу, політики та організованої злочинної діяльності. По-друге, переважання особистих, корпоративних, регіональних інтересів над загальнонаціональними в ході діяльності управлінських структур. Третя - нелегітимне використання силових структур у політичних, чи бізнесових цілях. На останніх позиціях були прояви сепаратизму, нестабільність і конфлікти поблизу українських кордонів.

З огляду на сьогоднішню ситуацію, можу сказати, що стосовно перших трьох загроз ми фактично дали правильний діагноз. Однак, щодо останніх двох, то передбачаю, що ми їх недооцінили і вони ще можуть проявитися.

В ієрархії загроз, як це відчували громадяни, протягом останніх років спостерігається постійна динаміка збільшення загрози зі сторони української влади. Відверто кажучи, у мене виникало питання: «У чому полягає ця загроза, як вона може проявлятися?». На жаль, життя показало, що силові структури України, починаючи від координуючого органу РНБО, є не контролюючими органами, а органами загрози, реальної загрози.

Я скажу своє враження: це було не надмірне використання сили, а свідома демонстрація сили. На даний момент ситуація дуже складна, оскільки розбалансована система безпеки. Ні одна із силових структур, ні армія, ні СБУ, ні міністерства силові, ніхто не сказав щось проти цієї ситуації.

Я вам нагадаю, що стало приводом до всього того, що відбувається в Україні – це розпорядження уряду України від 21 листопада. Є офіційний запит про те, скільки міністрів проголосували за це розпорядження. Я не знаю, які там зараз процедури в уряді, але ще не було такого, щоб дев’ять міністрів могли голосувати таке розпорядження. Ні економічний блок, ні один віце-прем’єр, ні міністр закордонних справ (який тоді був закордоном з Президентом) - ніхто не голосував. Це перше.

Друге. Вони ж вийшли на поле Президента. Президент, 106 стаття Конституції, є гарантом безпеки та керівником зовнішньої політики. І не було ніякої реакції – ні засідання, нічого. Усе антизаконня як ком нагніталося.

Стосовно дій силових структур і відомчих інструкцій по застосуванню спецзасобів - немає відповідного закону. Всі пропозиції, які звучали раніше, не введені у легітимний простір. Тому, знаєте, всі ці розмови, які зараз відбуваються на кшталт «давайте заспокоїмося, проаналізуємо» - це усе добре, але маємо катастрофічну делегітимізацію влади. Я вже не кажу про довіру, якої немає до усіх інститутів влади. Парламент не має ніякого контролю над діяльністю силових структур. А що сказав голова Комітету національної безпеки і оборони? Сказав, що не треба ставити такі надвимоги. Це абсолютно неадекватна оцінка ситуації. Всі зовнішньополітичні повноваження парламент віддав Президенту. Із МЗС також усе переводиться на Адміністрацію Президента. Указ про Координуючу роль МЗС не працює. Таким чином, я показую, що система розбалансувалася і не працює належним чином. Подальша ситуація буде лише загострюватися.

І останній важливий момент, який особисто я недооцінив, - це геополітика. Очевидно, у мене не було передбачення, що буде така серйозна боротьба за Україну. Я хочу також згадати тих, хто заявляв, що є втручання у внутрішні справи. Я, як юрист, заявляю, що на сьогодні фактів втручання у внутрішні справи, які регламентуються міжнародним правом, не було ні з боку ЄС, США, Канади, ні зі сторони Росії. Принаймні мені вони невідомі. Всю ту дружню участь, яка зараз йде від наших партнерів, треба вітати і дякувати за неї.

Я хотів би побажати нашим друзям бути іще більш впевненішими у підтримці України. Україна сьогодні потребує такої підтримки. Я думаю, що сьогодні без перебільшення твориться історія. Ситуація складна, і Україна, можливо, не зможе сама вистояти у такій ситуації. Потрібна взаємодія.

І останнє, що я хочу сказати. В опитуванні Центру Разумкова було таке питання: «У разі загрози, навіть збройної агресії, Україна може розраховувати насамперед на кого?» Так от, українці відповіли, що на власні сили. Сьогодні це і відбувається. Тому всі ті проблеми, питання, діагноз, який ми ставили, шляхи його вирішення – все це було правильним. Сьогодні головна проблема полягає у тому, що існує величезний розрив між двома групами: широкою групою, що знаходиться при владі, і всіма іншими, які розуміють, що відбувається. У них різні інтереси. Як звести ці інтереси? Можливо, наше завдання – це якраз подумати над цим.