Публiкацiї
Норвезький експерт: економічний тиск дає ефект лише в 1 з 3 випадків

Норвезький експерт: економічний тиск дає ефект лише в 1 з 3 випадків

18 вересня 2013 року старший науковий співробітник Норвезького центру оборонних досліджень Тор Буккволл виступив на п’ятому засіданні Стратегічного дискусійного клубу, присвяченому економічним викликам національної безпеки України.

Захід проводився Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

Норвезький експерт розповів детально про концепт економічної безпеки та про те, як економічні дії (санкції та торгові обмеження) можуть загрожувати національному суверенітету держави. Букквол проаналізував торговий конфлікт між Україною і Росією у серпні цього року згідно моделі американського дослідника Деніела Дрезнера, і дійшов висновку, що жорстка позиція українського уряду пояснюється переконанням, що нинішні поступки Росії не будуть останніми.

Нижче публікуємо повний текст виступу пана Букквола.

Готуючись до приїзду сюди, я проглянув наукову літературу стосовно ідеї та концепції економічної безпеки. Літератури з цього питання не надто багато, так що насправді це було досить просте завдання. Сьогодні я з вами поділюсь не стільки своїми власними думками, як ідеями інших людей, в основному, науковців з цього приводу. Розпочати я б хотів з того, що ідея економічної безпеки протягом досить тривалого часу то з’являлась, то зникала з наукових дебатів. У період холодної війни ідея економічної безпеки не була особливо популярною, так як все затьмарювали військові аспекти безпеки. Вона стала предметом наукових дискусій після нафтової кризи 1973 року. Потім про неї знову ніби забули, і лише після закінчення холодної війни ідея економічної безпеки увійшла у наукову літературу як складова більш широких дебатів щодо безпеки.

Наведу лише дві цитати науковця, який досліджував проблему безпеки досить широко. Баррі Бузан вважав, що "пошук економічної безпеки є пошуком химери". Тобто загалом в економіці не йдеться про безпеку. В першу чергу, в економіці йдеться про економіку. Про це слід пам’ятати. Однак у деяких випадках між економікою і безпекою є зв'язок, який важко не помітити. Саме про цей зв’язок я спробую розповісти в своїй презентації.

Загалом, дебати про економічну безпеку відбуваються на двох рівнях: на системному та на рівні політики. Я зосереджу головну увагу на політичному рівні, а про системний скажу лише кілька слів. У рамках системного рівня дебати про економічну безпеку точаться в основному навколо теорії торговельного миру. Непевне дехто з вас чув про теорію демократичного миру, яка полягає у тому, що демократичні країни, як правило, не воюють одна з одною. Якщо звернутись до статистики, то важко знайти багато випадків, коли демократичні країни оголошували війну одна одній. Так що, схоже, демократизація справді веде до миру. Деякі науковці стверджують, що така ж сама ситуація і з торгівлею.

Теорія торговельного миру передбачає, що країни, які ведуть інтенсивну торгівлю, як правило, не борються одна з одною і не воюють. Ті, хто досліджував це питання з точки зору статистики, схильні вбачати тут прямий зв’язок. Отже твердження, що якщо країни вестимуть між собою інтенсивну торгівлю, воєн чи збройних конфліктів між ними буде менше, загалом відповідає дійсності. Тим не менш, є два винятки. По-перше, якщо торгівля сконцентрована лише на одному партнері, вона має тенденцію породжувати конфлікт, а не мир. По-друге, якщо торгівельні відносини кількох країн сконцентровані на одному партнері, або ж існує значна асиметрична торгівельна залежність; ці країни, як правило, частіше конфліктують одна з одною. Тому, загалом це правда, що торгівля сприяє миру, але не у всіх випадках. І все ж таки дехто може стверджувати, що теорія торговельного миру є аргументом на користь більш інтенсивної торгівлі на пострадянському просторі як механізму зміцнення миру.

У свою чергу на політичному рівні дебатів про безпеку йдеться в основному про економічні засоби безпекової політики. Не знаю, чи погодитеся ви з цим, але дослідник міжнародних відносин Олександр Вендт визначив чотири типи національних інтересів: національне виживання, національна автономія (передбачає, що національні уряди можуть здійснювати більш-менш політики, яку вони хочуть, без тиску з боку інших держав), загальне благополуччя і певною мірою колективна самоповага.

Економічні засоби, такі як санкції або торговельні обмеження, - це використання економіки для впливу на інші держави чи уряди. Дослідження щодо використання цих важелів показують, що подібні економічні санкції рідко спрацьовують. Статистичні дані свідчать, що застосування економічних санкцій або торгових обмежень дає певний ефект приблизно лише в 1/3 усіх випадків. Тобто уряд країни-ціль змінює свою політику щодо певного питання. Отже, хоча подібні дії не надто продуктивні чи ефективні, іноді вони все ж таки приносять результат. На мою думку, це пояснюється тим, що загалом важко стверджувати, що економічні дії (санкції чи торговельні обмеження) загрожують існуванню країни. Важко згадати приклад, коли подібне траплялось. Однак можна знайти приклади, коли економічні санкції загрожували національній автономії, процесу прийняття рішень або загальному благополуччю. Щодо колективної самоповаги, то складно встановити чи дійсно є цей вплив.

Які сфери найбільше охороняються? У науковій літературі найчастіше згадуються три економічні речі, які є предметами безпекової політики. По-перше, це доступ до зовнішніх джерел постачання. Якщо країна сильно залежить від певного ресурсу з-за кордону, то інфраструктура постачання може стати питанням безпеки. Пояснювати вам це не має сенсу, адже є газове питання. Звичайно, це стосується не лише України, у багатьох країнах світу доступ до зовнішніх джерел постачання або стратегічних ресурсів часто стає питанням безпеки та охороняється.

По-друге, збереження власного військового виробництва більше не є питанням безпеки. Сьогодні більшість країн світу не можуть собі цього дозволити, і навіть, мені здається, великим країнам все важче і важче забезпечувати незалежне виробництво зброї. Я маю на увазі, що Норвегія ніколи не була незалежною у плані військового виробництва. Думаю для України теж, як і для більшості країн, забезпечити це дуже складно. Напевне, у Сполучених Штатів до певної міри є такі можливості, у Росії теж, але для неї це все більш і більш витратно; і ще у Китаю. Але для переважної більшості країн власне виробництво зброї більше не доступне. Так було у старі часи, але сьогодні, зважаючи на високі технологічні стандарти військової техніки, це просто не можливо.

По-третє, об’єктом охорони часто стають стратегічні галузі економіки. Згадка у цьому контексті про сільське господарство може видатись дивною для українців. Але, наприклад, у моїй країні, Норвегії, аргументом на користь підтримки сільськогосподарського виробництва служить саме необхідність мати певну продовольчу безпеку. Якщо щось трапиться, ми маємо бути впевнені, що у нас є достатньо їжі для виживання. Хоча насправді у Норвегії є достатньо їжі, щоб вижити, навіть якщо припиниться весь імпорт, але тоді доведеться цілими днями їсти одну рибу. В інших країнах виживання може залежати від інших стратегічних секторів економіки.

До того ж, академічна література звертає увагу на певні загрози сек’юритизації економічних питань. Як я вже зазначав раніше, економічні питання стосуються передовсім економіки, подеколи безпеки. Але існує загроза перенесення теми з економічної площини в безпекову. Це може, приміром, призвести до експансіоністських підходів, до примусу в тому плані, що коли економічне питання було сек’юритизоване, набуло безпекового змісту, з’являються різні шляхи того, як можна це використати у порівняння з тим, якби воно не мало безпекового змісту. Отож, ви можете прийняти рішення, які ґрунтуватимуться на аналізі безпеки, що вестиме до субоптимальних економічних виявів і субоптимальної економічної політики. Тому існує загроза перед економічною політикою, якщо її надміру сек’юритизувати. Друга заувага академічної літератури полягає в тім, що коли ви переносите багато економічних питань у безпекову площину, то можете отримати непотрібні конфлікти з іншими державами. Третя засторога стосується того, що деякі науковці називають політичною параноєю; у тому сенсі, що коли ви переводитимете багато питань в безпекову площину, процес прийняття політичних рішень ставатиме субоптимальним, тому що ви насправді не хотітимете брати до уваги всі не-безпекові аргументи. Отож, ці три позиції пояснюють те, що інколи економіка стосується безпеки, але за великим рахунком все залежить від уряду, чи відносити певне питання до безпеки чи ні.

Врешті-решт я би хотів представити приклад із нашої реальності – торговельний конфлікт серпня 2013 року між Росією і Україною. Американський дослідник Деніел Дрезнер написав книгу, в якій йдеться про парадокс санкцій. Вона дещо застара, але він використовував емпіричні дані колишнього СРСР. Він створив модель, за якої якщо існує великий розрив між втратами агресора і країни-цілі – агресор втрачатиме менше, а країна-ціль втрачає більше. Якщо йдеться про таку ситуацію, то існує низька імовірність того, що подібні дії повторяться. Тут має йтися про рівень довіри. Далі спрогнозуємо, чи можуть бути суттєвими поступки країни-цілі. Отож, ідея полягає в тому, що країна-ціль втрачає багато, але країна-ціль гадає, що це станеться лише один раз. Це завдасть шкоди зараз, але ми не побачимо цих дій знову. Отож, погодимося на поступки цього разу. Одначе, якщо країна-ціль зазнає великих втрат, а агресор незначних, але існує велика імовірність повторення, і країна-ціль гадає: «гаразд», ми зараз підемо на поступки цього разу, це не допоможе нам, тому що ми знову і знову повставатимемо перед новими вимогами; далі поступки будуть меншими, аніж вони були вперше. Якщо ж існує невеликий розрив між втратами агресорами і країни-цілі, то це означатиме, що країна, що ініціювала санкції і країна, що зазнала санкції, зазнають обоє втрат. Якщо існує висока імовірність повторення подій, то стануться незначні поступки і зрештою не буде жодних спроб примусу взагалі. Що я намагаюся зробити – вписати серпневий конфлікт цього року у дану модель. Я не досить упевнений і ви, напевно, знаєте ліпше, ніж я, наскільки правильно застосовувати цю модель, але я досить певен, що одне з міркувань українського уряду полягало в тому, що нинішні поступки Росії не будуть останніми. Росія продовжуватиме діяти в тому ж дусі.