Публiкацiї
Литвиненко: система нацбезпеки не може бути здоровою в нездоровій державі

Литвиненко: система нацбезпеки не може бути здоровою в нездоровій державі

18 вересня 2013 року заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Литвиненко виступив на п’ятому засіданні Стратегічного дискусійного клубу, присвяченому економічним викликам національної безпеки України.

Захід проводився Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

На початку своєї промови Литвиненко зазначив, що буде говорити з позиції людини, яка представляє систему забезпечення національної безпеки. Ця система, за його словами, з точки зору економіки є паразитичною, адже лише поглинає кошти. Експерт підкреслив, що на даний момент система забезпечення національної безпеки України не є ефективною, але грошові вливання цю ситуацію не виправлять – необхідна зміна парадигмального підходу до функціонування безпекових структур.

Нижче публікуємо текст виступу пана Литвиненка.

"Що таке національна безпека, система національної безпеки України, забезпечення безпеки України з точки зору економіки? Якщо ми візьмем закон про державний бюджет 2012 року, то побачимо, що на всілякі органи і заходи, пов’язані з національною безпекою, Україна витрачає близько 49 млрд грн, іншими словами – близько 5 млрд дол. Багато це чи мало? З точки зору бюджету, це десь 10% бюджету, це дуже невеликі кошти, але дивлячись порівняно з ким. Це порівняно з коштами, які витрачає, наприклад Польща, і це десь в 5-6 разів менше, ніж витрачає, наприклад, Російська федерація. Якщо ми витрачаємо на оборону близько 1,1% – 1,2% ВВП, то Росія стабільно витрачає 4,5% ВВП.

Як розподіляються ці 40 млрд грн: 14 млрд грн – це збройні сили України, 6 млрд – це колишнє Міністерство надзвичайних ситуацій, яке зараз передано в Міністерство оборони ( відповідно на забезпечення оборони і надзвичайних ситуацій зараз витрачається близько 20 млрд грн), 12,4 – 12,5 млрд грн – це Міністерство внутрішніх справ, 3,5 млрд – СБУ і далі за текстом. Ми бачимо, що власне витрати на забезпечення внутрішньої безпеки за певними оцінками перевищують ті витрати, які йдуть на нейтралізацію зовнішніх загроз.

Що в нас виходить із кількості людей, які мають погони, які зайняті проблемами захисту національної безпеки? За різними оцінками у нас від 500 тисяс до мільйона осіб, які виконують функції в сфері національної безпеки. 500 тисяч – це якщо ми не будемо включати податківців і тому подібні структури. До мільйону це цифра зростає, коли ми включаємо певні підрозділи митниці та підрозділи інших структур. Тобто йдеться про 2 – 3% трудових ресурсів, в основному чоловіків, які в зрілому молодому віці відволікаються від виконання економічних завдань. Це багато чи мало? Знову ж таки, порівняно з ким. Якщо порівнювати з нашими західними сусідами – трохи багато, якщо порівнювати з нашими східними сусідами – дуже мало. Не слід також забувати про кількість охоронців у приватних структурах, бо ці структури теж зазвичай відносять до сектору безпеки, їхня кількість сягає мінімум 300 тис. осіб.

Які справи з ефективністю цієї армії, цієї структури? Якщо ми не будемо братися за неофіційні оцінки всіляких незалежних експертів, то можемо звернутись до Стратегії національної безпеки України, затвердженої в 2012 році, а також виступів Президента та його послань. Ці структури, на думку нашого керівництва, власне, і це є абсолютна правда, не можуть виглядати достатньо ефективними. І це не їхня провина, а наша біда, що при наявних ресурсах ми не можемо забезпечити той рівень захисту, якого потребує Україна, особливо в нинішніх умовах, – коли ми під впливом зовнішніх обставин офіційно відмовились від ідеї участі у системі колективної безпеки.

Як можна вирішувати це питання? Перше завдання, перша ідея, яка спадає на думку –збільшити фінансування цих секторів, збільшити фінансування армії. За різними оцінками, якщо ви поговорите з військовими, фінансистами Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, то вони вам скажуть, що ці структури фінансуються на 20–40% від мінімально необхідної потреби. І вони абсолютно праві, бо є певні нормативи, які не задовольняються. Йдеться про те, що з 40 млрд грн нам треба збільшувати фінансування десь до 100 млрд грн. Чи це є можливим? Не впевнений, що це, по-перше, є можливим, а, по-друге, глибоко впевнений, що це є недоцільним, виходячи з того, що ми нашу – і так не дуже здорову – економіку таким чином заженемо в остаточний колапс.

Який інший вихід? Підвищення ефективності діяльності цього сектора, тобто йдеться про необхідність достатньо серйозного реформування сектора. Які повинні бути основні вимоги до цих реформ? По-перше, зрозуміло вони не можуть бути відірвані від загальних змін, про які казав пан Шпек у своєму виступі. Це лише один напрям діяльності. Ми мусимо чітко для себе усвідомлювати, що система національної безпеки не може бути здоровою в державі, де не все здорово.

Другий напрям – це мусять бути серйозні інституційні зміни. Вони мусять бути швидкі, а не розтягуватись на десятиріччя. Вже виросло і пішло в запас покоління офіцерів, яке все своє життя прожили під час реформування армії, спецслужб, Міністерства внутрішніх справ. Коли ми реформуємось – ми не можемо працювати. Ці реформи мусять бути достатньо глибокими, бо, якщо в армії, в збройних силах були здійснені в 96 – 98 роках достатньо глибокі перетворення, була змінена структура армії, вирішені достатньо серйозні проблеми, то в інших структурах, насамперед правоохоронних, спеціальних, зміна парадигмального підходу до функціонування структур з радянських часів не відбулося.

Віра Нанівська дуже любить цитувати такого радянського генерала пана Судоплатова, який в своїй блискучій книжці «Разведка и Кремль» дає кілька думок про те, як функціонувала система безпеки в Радянському Союзі. Що було базовою структурою безпекової системи Радянського Союзу? Це був ЖЕК, на якому було основне завдання контролю населення на місцевому рівні. В ЖЕКу сиділа паспортистка, біля неї був дільничий і таке інше. Зараз ця система змінилася, але вищі щаблі не зазнали відповідних трасформацій. Чому? Тому що про це власне ніхто ніколи не думав. Та система була зроблена для тотального контролю над населенням в умовах відсутності приватної власності, в новій системі нового підходу ми не опрацювали. Чи можуть бути ці реформи популярними? Звичайно вони не можуть бути популярними, бо будуть торкатися безпосередньо життя конкретних людей, які ніколи не бачили реальної роботи, і це знову-таки не їхня вина, а їхня біда.

Чи можливі такі реформи? Такі реформи в принципі дуже складні, але можливі. Вони матимуть величезний економічний ефект, навіть при залишенні того самого фінансування. Я думаю, це мінімальна необхідна вимога: зміна діяльності наших правоохоронних органів з захисту інтересів радянської держави на захист інтересів і законних прав і свобод людей, суспільства і держави. Це принесе величезний ефект шляхом посилення гарантій права власності, посилення гарантій інших прав і свобод людини, а також матиме безпосередній економічний ефект.

Ще один момент. Дуже часто говорять: «От прийде нове покоління – воно здійснить зміни». Ці сподівання не виправдовуються, бо наступне покоління не буде іншим. Воно транссоціалізувалось, зростало в тих же самих умовах. Йдеться про інший підхід, а не про молодих людей, йдеться про людей з іншими підходами, а не людей з іншими віковими паспортними даними.

Наступний момент, про який ми мусимо сказати – безумовне необхідне серйозне міжнародне співробітництво, участь в міжнародних, в першу чергу європейських програмах. Це не є панацеєю, воно нас жодним чином не захистить, але, якщо ми будемо розуміти для чого нам потрібно брати участь у цих програмах, якщо ми будемо отримувати досвід, якщо забезпечимо інтероперабельні спільні роботи, якщо будемо залучати ці стандарти... Якщо ми будемо справді це робити, а не лише говорити про це, як в нас дуже полюблять, це може мати серйозний ефект.

І наостанок, пан Марчін (Кожіел) тут говорив про стовп НАТО, про польський досвід і таке інше. Я приведу слова одного із заступників колишнього міністра оборони Польщі (я не хочу наводити його ім’я, бо цитата буде неточна), він казав: «Чи є в нас впевненість, що НАТО нас захистить? Жодної впевненості в нас у цьому немає. Чи є в нас впевненість, що ЄС буде робити якісь дії в даній ситуації? Жодних немає. Але коли ви йдете по центру Варшави, ви бачите бутіки сучасних компаній, якщо ви їдете по Польщі, то бачите нові заводи, побудовані компаніями цих країн, і от ці заводи ці країни будуть захищати. Свої інвестиції вони будуть захищати».