Публiкацiї
Експерт: Україна має обрати між російською і європейською газовими системами

Експерт: Україна має обрати між російською і європейською газовими системами

Експерт Фонду Стефана Баторія (Польща) Гжегож Громадзкі розповів про головні виклики, що стоять перед Україною у газовій сфері та накреслив можливі сценарії розвитку подій.

Незалежний польський експерт на третьому засіданні Стратегічного дискусійного клубу 22 квітня підкреслив, що українському керівництву до кінця 2013 року слід зробити вибір між російською та європейською газовими системами.

Захід проводився Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

Нижче публікуємо текст виступу пана Громадзкі.

Газовий сектор є ключовим у енергетичній безпеці України. У контексті цієї проблеми я хочу висловити 5 коротких, можливо досить провокаційних, думок. Перша: ситуація змінюється швидко і фундаментально. Що це означає? На мою думку, Україна втрачає роль головного транзитного постачальника російського газу до Європи. У 2012 році експорт російського газу до Європи, включаючи Туреччину і без країн СНД, склав приблизно 140 млрд куб. м. Та ми знаємо, що уже працює газопровід в обхід України. Через Північний потік проходить близько 55 млрд куб. м., через Голубий потік до Туреччини - 16 млрд куб. м., а у Південного потоку проектна потужність близько 63 млрд куб. м. Думаю, на цьому гра буде закінчена.

Друга теза напряму пов’язана з першою. Україна буде все більше і більше відходити від ролі транзитної країни і переходити у статус споживача. Тож моє питання таке: чи справді українські можновладці розуміють ситуацію, яка виникає? Чи вони готові до нових відносин з Газпромом і російською газовою сферою? Очевидно, що українська позиція сьогодні набагато слабша, ніж очікувалось.

Третій момент. Думаю, наступні місяці будуть визначальними для майбутнього енергетичної безпеки України, її газового сектору. Можливо, у період між 2013 та 2019-2020 Україні вдасться стане більш ефектно діяти у цій сфері. Я наразі бачу три сценарії можливого розвитку подій у цей важливий період з 2014 по 2019-2020 роки.

Перший сценарій: Україна стане частиною російської газової системи. І, я думаю, так і станеться після підписання договору про російсько-український газотранспортний консорціум. Це буде де-факто кінець членства України у енергетичному співтоваристві. Думаю, не потрібно пояснювати, що це означатиме для України з політичної точки зору.

Другий сценарій: Україна стане частиною газового ринку ЄС, який зараз з’являється, проте це вимагатиме повного впровадження Києвом євронорм, передбачених Енергетичним співтовариством, в тому числі Третій енергетичний пакет ЄС. Я можу помилятись, але мені здається, що український уряд швидше за все уникне обох цих сценаріїв і обере третій – Україна як країна-посередник між Росією і ЄС. Що це означає? Постачання газу не лише з Росії, а й з інших країн, та відмова від імплементації будь-яких зобов’язань Енергетичного співтовариства. Як на мене, подібний сценарій відірваний від реальності, оскільки Україна втратила свій головний аргумент: монопольну позицію у транзиті російського газу до Європи. І, я думаю, простої диверсифікації джерел постачання газу буде недостатньо, а енергетичний термінал взагалі - просто міраж.

Думка номер чотири. Фактично, Україна може обирати лише один з перших двох сценаріїв. Неможливо бути одночасно і в російській, і в європейській газовій системі – Енергетичному співтовариству. Або одне, або інше. І я думаю, це та ж ситуація з вибором України між Угодою про асоціацію з ЄС і Митним Союзом з Росією, Білорусією і Казахстаном. Просто на іншому рівні.

Зобов'язання перед Енергетичним співтовариством напряму пов’язані з Угодою про асоціацію з ЄС, тому буде набагато простіше їх виконати. Угода про Асоціацію з ЄС буде неефективною без членства України в енергетичному співтоваристві.

І остання теза є швидше питанням: що має зробити Україна для реалізації другого сценарію? Я думаю він є найкращим для неї, а першого сценарію слід уникнути. Звісно, я не маю готового рецепту. Але внесення змін до угоди з Газпромом є вкрай необхідним, інакше частка України в наступному році швидше за все буде десь 50 млрд куб. м. Разом з тим, україно-російські переговори без залучення Арбітражного суду у Стокгольмі виглядають нереалістично. Проблема полягає у тому, щоб Україна могла купувати лише близько 40 млрд. куб. м. чи навіть менше без санкцій з боку Газпрому. Але це означає, що положення «бери або плати» має бути виключене з договору між Росією та Україною.

На завершення я б хотів повторити, що Україна має обрати: якої системи вона хоче бути частиною – російської чи європейської. Це не є питанням на наступні кілька років чи десятиліття, цей вибір потрібно зробити зараз.