Публiкацiї
Мошес: українська влада втратила свій козир у переговорах з Москвою

Мошес: українська влада втратила свій козир у переговорах з Москвою

16 грудня 2013 року експерт Фінського інституту міжнародних відносин Аркадій Мошес взяв участь у підсумковому засіданні Стратегічного дискусійного клубу на тему: «Пост-Вільнюс: діагностика національної (не)безпеки».

Захід проводився Інститутом світової політики за підтримки Офісу зв’язку НАТО в Україні та уряду Норвегії.

Директор дослідницької програми зі Східного сусідства ЄС і Росії Аркадій Мошес дав свій прогноз щодо розвитку російсько-українських відносин після саміту Східного партнерства у Вільнюсі та у контексті Майдану. Експерт зазначив, що козирем української дипломатії завжди була гра на балансі між Росією і Заходом, однак сьогодні цей баланс порушений.

Нижче публікуємо текст виступу пана Мошеса.

Основні виклики суверенітету та безпеці України носять внутрішній характер. Слабкість механізмів демократичного контролю за діями влади, відмова від проведення економічних і політичних реформ за зразком центрально-європейських сусідів України, а найбільше - корупція і хижацька поведінка частини національних економічних суб'єктів не тільки підривають внутрішню стабільність, але й роблять країну вразливою перед зовнішнім тиском. При цьому економічні та деякі політичні гравці неминуче перетворюються на канал для імпорту зовнішнього впливу. Цей висновок справедливий для всіх зовнішніх контрагентів України, проте Росія здатна найбільшою мірою скористатися цією ситуацією - хоча б тому, що відповідні правила гри зрозумілі Москві набагато краще, ніж Заходу чи Китаю, а масив міжелітних зв'язків і непрозорих домовленостей України з Росією за визначенням перевищує аналогічні зв'язки з іншими центрами сили.

Нинішня фаза розвитку російсько-українських відносин відрізняється тим, що базовий довгостроковий тренд - рух двох держав у різних напрямках - накладається на уповільнення економічного розвитку Росії, що неминуче веде до падіння інтенсивності економічної взаємодії у всьому регіоні. Так, у 2012 р., згідно даних російської офіційної статистики, російсько-українська торгівля впала на 10,8 % , а російсько-білоруська - на 9,4 %; у першому півріччі 2013 аналогічні показники склали - 19,4 % і 19,2 %. Ніяких серйозних заборонних заходів проти України і, тим паче, проти Білорусії Росія в ці періоди не застосовувала. (Цікаво, що показники за перші три квартали 2013 р., а саме падіння на 15,2 % і 16,4 % відповідно, незважаючи на введені обмеження на український експорт до Росії, навпаки, формально виглядають трохи краще. Це пояснюється тим, що порівняння здійснюється з більш низькою базою 2012 р.). У разі введення Росією економічних санкцій проти України ситуація, безумовно, може різко погіршитися, оскільки ці заходи носили б проциклічний характер, але відсутність санкцій, і навіть надання субсидій, як демонструє приклад Білорусії, самі по собі не вирішують проблеми.

Відмовившись від підписання угод про асоціацію та вільну торгівлю з ЄС, Україна помітно ускладнила своє зовнішньополітичне становище. Козирем і джерелом тактичного переговорного ресурсу української дипломатії завжди була гра на балансі між Росією і Заходом. Цей баланс сьогодні порушений. Адміністрація президента Януковича поки не перейшла критичну межу, за якою б настала ізоляція з боку Заходу, і легітимність президента, отримана на виборах 2010 р., не вважається втраченою, незважаючи на застосування сили проти мирних акцій протесту. Однак адміністрації Януковича фактично більше не може погрожувати Кремлю перспективою нового розвороту на Захід, що дає Москві тактичний запас часу. Розуміючи, що репутація Януковича на Заході зруйнована, а консенсусу щодо необхідності жорсткої геополітичної боротьби за Україну з Росією на Заході немає, Кремль може висувати дуже серйозні вимоги в обмін на свою підтримку або чекати капітуляції українського керівництва.

Однак здатність Кремля домогтися стратегічного зсуву аж ніяк не є гарантованою. По-перше, навіть якщо Москва буде результативно застосувати важелі персонального впливу стосовно вищого керівництва України (як стимули, так і погрози), вона навряд чи здатна допомогти українській владі придушити протести (силова інтервенція з боку Росії видається виключеною). Разом з тим, збереження і розширення протестних настроїв - з перспективою поразки Януковича на виборах - робить кулуарні домовленості безглуздими. По-друге, дефолт і державне банкрутство України, чому сприяє негнучка цінова політика Росії в газовій сфері, призведуть до необхідності реструктуризації боргів і, швидше за все, до перегляду контрактів. У будь-якому випадку Росія також заплатить свою ціну за економічний колапс України. По-третє, масовані субсидії Україні - ключовий елемент нової базової домовленості, хай і не є непідйомними для Росії в короткостроковій перспективі (при золотовалютних запасах в 500 млрд доларів виділення 10-15 млрд доларів кредиту Україні цілком реальне), але будуть, швидше за все, болісно сприйняті російською економікою і громадською думкою. Якщо після багатьох років будівництва обхідних газопроводів Росія одномоментно піде на виділення Україні субсидій, співставних з витратами на «Північний потік, російське керівництво опиниться під вогнем критики у самій Росії. Тим більше, що сьогодні є досить широке усвідомлення того, що низька ціна на газ у минулому лише призводила до розквіту корупційних схем, а не сприяла зростанню добробуту населення України чи Росії, і що входження України до Митного союзу здатне істотно уповільнити розвиток цього інтеграційного проекту, а можливо, і повністю змінить внутрішній розклад сил у ньому не на користь Росії.

Не можна виключати того, що врахування Москвою всіх цих обставин забезпечить Києву тимчасовий перепочинок. Хоча публічно заявленої метою російської політики є входження України до Митного союзу, відмова від асоціації з ЄС також розглядається як яскравий зовнішньополітичний успіх. Ризик зміни ситуації після виборів 2015 змушуватиме Кремль думати про інвестиції у збереження статусу-кво, тобто про фінансову та іншу допомогу Януковичу для переобрання. Проте, у разі його перемоги на виборах, тиск негайно відновиться (особливо, якщо в обмін на допомогу Москва отримає якісь таємні обіцянки).

Для України, як держави, ніякий тимчасовий перепочинок нічого не змінює. Стратегічно країні необхідні політичні та економічні реформи за центрально-європейським зразком, які дозволять хоча б частково знизити гостроту фундаментальних внутрішніх проблем, а згодом - залучити міжнародні інвестиції, що зрештою наблизить країну до реального економічного суверенітету. Мандат на проведення цих, на сьогоднішній момент, запізнілих і тому болісних реформ, можуть дати лише вільні та справедливі вибори.